Ніс не дихає. Що робити, якщо аденоїди зовсім замучили?

Вічно закладений ніс, який припиняв пропускати повітря повністю кожного разу, коли син підхоплював вірус. А це з ним, як і з більшістю дошкільнят, траплялося дуже часто.

Постійний нежить регулярно йшов у парі з запаленням піднебінних мигдалин (гланд) і тоді тонзиліт і аденоїдит стали у нього хронічними. На їх фоні почастішав в ларинготрахіїт, який подекуди ставав стенозуючим і «помилковий круп» лякав нас з сумною регулярністю…

Зрозуміло, що за такх умов я стала фахівчинею аденоїдної справи, завдяки лікарям, звісно, які не лише допомогли розібратися, а й змогли вилікувати аденоїди сина без операції.

Звідки вони беруться?

Носоглотковий мигдалик є у всіх дітей. Разом з іншими мигдаликами — піднебінними (гланди), язиковими та трубними — він утворює так зване «лімфаденоїдне глоткове кільце». Воно, крім усього іншого, відіграє захисну функцію і є частиною імунної системи організму. Здатність мигдаликів захищати і спонукала мене не поспішати з операцією, хоча деякі лікарі настійливо її рекомендували.

Тоді я дізналася, що носоглотковий мигдалик допомагає, аж поки не розростається і не починає заважати дихати та ставати вразливим до запалень. Далі, якщо немає адекватного лікування, він буде шкодити.

Найбільш активно аденоїди ростуть в період з 3 до 5 років. Саме тоді найчастіше дітям ставлять діагнози «аденоїдні вегетації», що вказує на гіпертрофію носоголоткового мигдалика. Його збільшення характерне для усіх діток цього віку, щоправда, у деяких з них аденоїди ростуть аж надко активно і збільшуються настільки, що заважають дихати і жити. Мій син належав до цих «деяких» — уже 4-річному віці лікарі діагностували йому аденоїди 2−3 ступеню: другий ступінь переростав в третій на фоні запальних процесів (аденоїдитів). Тоді дитина майже не дихала носиком, постійно підкашлювала, страждала від болю в горлі, так як піднебінні мигдалики запалювалися майже одночасно з носоглотковими, стали частими отити… І це була біда. Треба було шукати адекватне лікування.

Тоді я дізналася, що розрощення бувають різними.

Три ступені проблеми

Гіпертрофія носоглоткових мигдаликів буває трьох ступенів:

• І ступінь — коли хоану (отвір між порожниною носа і глотки) перекрито на ⅓;
• ІІ ступінь — перекриття на половину чи дві третіх;
• ІІІ ступінь — від ⅔ і аж до 100% перекриття отвору.

Чим більша ступінь, тим вищі шанси на хірургічне втручання. Це ніби очевидно. Але виявляється, не все так лінійно. Велике значення має те, куди і як розростаються аденоїди. Бо інколи навіть третя ступінь не є критичною, а буває, що вегетації другого ступеню є показом до термінової операції.

Оперувати чи просто лікувати?

На це запитання має відповісти ваш лікар-отоларинголог. Дитина з аденоїдами має спостерігатися у фахівця ледве не з перших симптомів. Він спостерігатиме за дитиною та бачитиме динаміку захворювання. Якщо консервативне лікування не допомагатиме, або розрощення набуде загрозливого розміру, він повідомить вас про необхідність хірургічного втручання.

Покази для оперативного лікування аденоїдів:

• часті отити (більше 4 разів на рік);
• погіршення слуху;
• формування так званого «аденоїдного типу обличчя», при якому обличчя стає видовженим, лицьові кісточки деформуються, формується неправильний прикус (через постійно розтулений ротик);
• нічні зупинки дихання (апное);
• хронічні аденоїдити та синусити, які погано піддаються лікуванню, в тому числі, антибіотикотерапії.

Додаткові чинники: поганий сон, знервованість, агресивність, погіршення когнітивних функцій, затримка у розвитку.

Більше інформації про покази для видалення аденоїдів дізнавайтесь на сторінці лікаря, к.мед.н., доцентки Кузнєцової Олени

Моєму сину пощастило, що по-справжньому аденоїди заважали жити лише під час аденоїдитів. А коли запалення минало, то він міг спокійно дихати і майже не хропів вночі. Хоча прикус у нього все-таки зіпсувався. Його прийшлося виправляти після того, яка проблему з аденоїдами було вирішено.

Операція — це страшно?

На щастя, сучасним пацієнтам доступні малотравматичні та малоінвазивні способи видалення аденоїдів (та гланд), в тому числі, за допомогою ендоскопа. Доступні операції і під загальним, і під місцевим наркозом. В сучасній практиці більш прийнятним вважається загальна анестезія, так як вона не настільки психотравмуюча, як місцева. Дитина засинає і прокидається на руках у матусі чи татуся, без зайвого стресу та страхів.

В будь-якому випадку, ці питання варто вирішувати разом з вашим лікарем, незайве буде проконсультуватися ще й з іншими лор-лікарями.

Щодо нашого з сином досвіду, то враховуючи, що ми спочатку приходили до лікаря в часи загострень (з запаленнями, гнійними виділеннями, хворим горлом і навіть ларинготрахеїтами надодачу), то всі лікарі почанали говорити про необхідність операції. Але її можна було зробити лише після того, як вдасться зняти запалення. А коли запалення та пов’язаний з ним набряк минали завдяки комплексному лікуванню, то і потреба в операції зменшувалась і фахівці рекомендували «спостерігати далі» та займатися профілактикою загострень.

Власне, так ми і оминули операцію: комплексне лікування у висококласного фахівця та профілактика.

Профілактика аденоїдитів

Профілактичні підходи при аденоїдах мало чим відрізняються від профілактики ГРВІ:

• прохолодне, вологе повітря в приміщенні (ми придбали зволожувач);
• зволожена носоглотка (допоможе те ж вологе повітря та за потреби зволожувальні водні розчини — спреї для слизової носика);
• збалансоване харчування з достатньою кількістю вітамінів;
• часті прогулянки на свіжому повітрі;
• загартовування, фізичне навантаження та інші складові ЗОЖ;
• зменшення кількості контактів під час сезонного зростання хвороб (наприклад, на ялинку не варто ходити у ТРЦ, де мало повітря, багато людей та вірусів, краще погуляти біля ялинки на вулиці чи покататися на ковзанах);
• руки вимиті з милом тощо.

Важливий момент! Наш досвід показує, що треба обов’язково дотримуватись призначень лікаря і після того, як є покращення. Моєму сину допомогло саме це — комплексне лікування, що було розписано приблизно 3 місяці, включало не лише терапію аденоїдиту та тонзиліту в перші три тижні, а й подальше «закріплювальне» профілактичне лікування. Саме після цього аденоїдити стали рідким і не таким затяжним явищем, а аденоїди та гланди поволі зменшувалися. Поволі проблема стала меншою і остаточно припинила турбувати у підлітковому віці (12−13 років).

Наш досвід — це усвідомлений підхід, правильно вибраний лікар, який не йшов за шаблонними рішеннями, а орієнтувався на особливості перебігу захворювання в мого сина та послідовне і відповідальне ставлення батьків до виконання рекомендацій того лікаря, якому ми довіряли.